Ляльковий дім

Фру Лiнне. Справдi багато, але принаймнi велике щастя, що вони знайшлися.

Нора. Скажу тобi, що iх нам дав батько.

Фру Лiнне. Он що. Здаеться, вiн десь тодi й помер.

Нора. Так, Кристино, тодi. І подумай, я не могла поiхати й доглянути його. Я от-от мала народити Івара i повинна була доглядати тяжко хворого Торвальда. Сердешний батько! Я так його любила, Кристино. Це найбiльше горе, якого я зазнала, вiдколи вийшла замiж.

Фру Лiнне. Я знаю, ти його дуже любила. І ви зразу поiхали до Італii?

Нора. Так, ми ж бо вже мали грошi, i лiкарi квапили нас. Тож через мiсяць ми поiхали.

Фру Лiнне. І твiй чоловiк повернувся цiлком здоровий?

Нора. Здоровий-здоровiсiнький.

Фру Лiнне. А… доктор?

Нора. Себто?

Фру Лiнне. Здаеться, служниця сказала, нiби той пан, що прийшов разом зi мною, – доктор.

Нора. Так, то доктор Ранк, але вiн прийшов не лiкувати, вiн наш найближчий приятель i принаймнi раз на день навiдуеться до нас. Нi, Торвальд вiдтодi нiколи не хворiв. І дiти жвавi й здоровi, i я так само. (Схоплюеться i плеще в долонi.) Господи Боже, Кристино, як гарно жити i почувати себе щасливою!.. Але ж це казна-що… Я говорю тiльки про себе. (Сiдае на стiльчик бiля фру Лiнне i кладе руки iй на колiна.) Не сердься на мене!.. Скажи, то правда, що ти не любила свого чоловiка? Чого ж ти вийшла за нього замiж?

Фру Лiнне. Тодi ще була жива моя мати, але хворiла, вже не вставала з лiжка. А крiм того, менi ще треба було пiклуватися про своiх двох менших братiв. Тож я подумала, що було б нерозважно вiдмовити йому.

Нора. І, мабуть, слушно. То вiн був тодi заможний?

Фру Лiнне. Думаю, що досить заможний. Але його пiдприемство не було надiйне, i коли вiн помер, то все розвалилося, нiчого не лишилось.

Нора. І що?…

Фру Лiнне. І менi довелось перебиватися дрiбною торгiвлею, уроками й усiм, що траплялося. Цi останнi три роки були для мне суцiльним робочим днем, без перепочинку. Тепер усе скiнчилося, Норо. Моiй бiдолашнiй матерi вже не потрiбна допомога, вона вже вiдiйшла в iнший свiт. І хлопцям також не потрiбна, вони повлаштовувалися i вже можуть самi себе забезпечити.

Нора. То тепер тобi полегшало на душi…

Фру Лiнне. Не сказала б, я вiдчуваю тiльки бездонну порожнечу. Нема для чого жити. (Схвильовано пiдводиться.) Тому я не витримала в тому закутку. Тут, мабуть, буде легше знайти, до чого взятися i чим заповнити своi думки. Аби тiльки пощастило отримати якесь постiйне мiсце, якусь канцелярську працю…

Нора. Ох, Кристино, це така стомлива праця, а ти й так уже виснажена. Тобi було б краще поiхати кудись на купелi.

Фру Лiнне (пiдходить до вiкна). Я, Норо, не маю батька, щоб дав менi грошей на дорогу.

Нора (пiдводиться). Ох, не гнiвайся на мене!

Фру Лiнне (пiдходячи до неi). Люба Норо, ти не гнiвайся на мене. В моему становищi найгiрше те, що в душi осiдае багато гiркоти. Працювати нема для кого, а однаково доводиться кидатись на всi боки. Адже треба якось жити, от i стаеш егоiсткою. Коли ти розповiла менi про щасливi змiни у вашому становищi, то, повiриш, я зрадiла не так за вас, як за себе.

Нора. Себто як? О, вже знаю, ти подумала, що Торвальд мiг би щось зробити для тебе.

Фру Лiнне. Саме так я й подумала.

Hора. І зробить, Кристино. Покладися на мене. Я вiзьмуся до цiеi справи так делiкатно, обережно, розповiм про неi так гарно, що йому самому захочеться полегшити твое життя. Ох, я вiд щирого серця бажаю прислужитися тобi.

Фру Лiнне. Дуже мило з твого боку, Норо, що ти так перейнялася моею справою, тим бiльше мило, що сама ти мало знайома з життевими труднощами й турботами.

Нора. Я?… Я мало знайома?…

Фру Лiнне (смiеться). Ну, певне, боже мiй… Вишивання, гаптування i що там iще…Ти дитина, Норо.

Нора (гордо пiдносить голову й ходить по кiмнатi). Дарма ти розмовляеш зi мною так зверхньо.

Фру Лiнне. Хiба?

Нора. Ти така, як iншi. Ви всi думаете, що я не здатна на щось справдi вагоме…

Фру Лiнне. Ну, що ти…

Нора. Що я не зазнала нiяких прикрощiв у цьому гiркому свiтi.

Фру Лiнне. Але ж, люба Норо, ти сама щойно розповiла менi про тi своi прикрощi.

Нора. Ет, то дрiбницi. (Стишуе голос.) Я не розповiла тобi про головне.

Фру Лiнне. Про головне? Про що саме?

Нора. Ти гордуеш мною, Кристино, а дарма. Ти пишаешся i тiшишся тим, що важко й довго працювала задля матерi.

Фру Лiнне. Я нiким не гордую. Але я справдi пишаюся i тiшуся тим, що менi судилося полегшити матерi ii останнi роки життя.

Hора. І ти також пишаешся тим, що зробила для своiх братiв?

Фру Лiнне. Менi здаеться, я маю на це право.

Нора. І менi так здаеться. Але послухай, що я тобi скажу, Кристино. Я також маю чим пишатися й тiшитися.

Фру Лiнне. Не сумнiваюся. Але чим саме?

Нора. Говори тихiше. А то ще Торвальд почуе. А вiн нiзащо в свiтi не повинен… нiхто не повинен знати про це. Нiхто, крiм тебе, Кристино.

Фру Лiнне. Але про що саме?

Нора. Ходiмо й сядьмо. (Тягне ii до канапки поряд.) Отож… я також маю чим пишатись i тiшитися. Бо це я врятувала Торвальдовi життя.

Фру Лiнне. Врятувала? Як урятувала?

Нора. Я ж розповiдала тобi про подорож до Італii. Торвальд не вижив би, якби не поiхав туди.

Фру Лiнне. Знаю, твiй батько дав вам на це грошi.

Нора (усмiхаеться). Авжеж, так думае Торвальд i всi iншi, але…