Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти

Символом релігійної свободи та віротерпимості.

Символом національної толеранції.

Символом гостинності.

Символом високої культури.

Символом інтелекту.

Кожен з нас добровільно, при ясному розумі та без зовнішнього примусу обрав складний, вкрай важкий шлях. Шлях від Темряви до Світла. На цьому шляху вас чекатимуть не 50, а 150, ба більше, тисяч відтінків сірого».

Ну, а тепер, власне, тексти.

Ці тексти збиралися по крихтах впродовж багатьох років в різних країнах, в яких мені довелося побувати. Жоден з них не мав авторства, типу «іван/джон/моше/сільвіо іваненко/сміт/мучник». Наприкінці окремих текстів були хіба ініціали, в деяких остання сторінка була просто обрізана (або заретушована). Що давали, то і брав.

Білі рукавички у «символічній» масонській ложі

В профанському, матеріальному світі рукавички служать для захисту рук від холоду та можливих виробничих травм.

У масонському світі вони є одним з найбільш важливих символів і є об’єктом для вивчення дослідниками вільномулярської ритуальної практики та пов’язаної з нею філософією.

На найдавніших зображеннях вільномулярських праць рукавички зазвичай не зустрічаються. Отже, принаймні з деяким ступенем впевненості, можна стверджувати: їх використання мало виключно урочистий характер.

Масонство як Орден генетично пов’язаний із Орденом Тамплієрів (Бідні Брати-Воїни Христа та Соломо́нового Храму (лат.: Pauperes Commilitones Christi Templique Solomonici).

Отже, логічно припустити походження рукавичок як елементу військового убрання. Лицарі-храмовники використовували рукавички – як шкіряні, так і кольчужні або панцирні для захисту рук в бою.

У Середні віки рукавиці були, насамперед, видимою ознакою приналежності до вищого класу, відділяли аристократію, дворянство від нижчих за статусом соціальних груп. Використовувалися не тільки під час бойових дій, під час служби сюзерену, але і під час змагань та/або забав – стрільб з лука, полюванні тощо.

Передача рукавиці від однієї особи до іншої символізувала передачу влади та надання безпеки від отримувача тому, хто передав рукавиці. Кинута рукавиця символізувала зняття захисту з того, кому була кинута, його засудження, осуд.

Ще один варіант використання рукавиць – передача їх в дар єпископу одразу після церемонії інвеститури (лат: investio одягати; символічний акт передачі прав власності на що-небудь, в даному випадку – на єпископську кафедру. – Д. Я.). Під час акту інвеститури обов’язково проголошувалася молитва про збереження чистоти рук нового єпископа. За деякими відомостями, Дюран (1206—1237 рр.), принц-єпископ Л’єжу (1221—1025 рр.), інтерпретував рукавички як символ помірності. На його переконання, всі добрі справи потрібно робити смиренно, тримати в секреті. Іншими словами, це мало символізувати відому євангельську притчу про праву руку, яка не мала знати, що робить ліва.

Деякі дослідники виводять масонський звичай дарувати пару білих рукавичок неофітові наприкінці церемонії його посвячення з традиції, встановленої ще в часи Карла Великого, який нібито отримав пару білих рукавичок від Папи Римського Лева ІІІ, який виконав акт коронації та помазання. Це нібито мало нагадувати про неможливість доторкатися руками Імператора Заходу до чогось нечистого…

Використання рукавичок середньовічними будівельниками-каменярами (сучасні масони називають їх «оперативними» масонами. – Д. Я.) підтверджується історичними документами. Наприклад, в 1322 р. псаломщик кафедрального собору м. Йел (Yale) придбав рукавички для мулярів, які там працювали. В 1456 р. в м. Ітон (Eton) білі рукавиці було передано «каменотесам, які будуть тут класти каміння, згідно із звичаєм, прийнятому в них». Документ, який зберігається в бібліотеці Оксфордського університету (University of Oxford), повідомляє: «20 пенсів рукавичних грошей було видано каменярам, які брали участь у відновленні коледжу м. Кентербері». Запис, датований 1423 р.: 18 пенсів було видано на 10 пар рукавичок для мулярів «під час виконання ними їх праць». Численні повідомлення про видачу мулярам певних сум на рукавички можна знайти в монастирських хроніках XVI—XVII ст.

Традиція носити рукавички з’явилася в «спекулятивному» масонстві («спекулятивними» є масони, які займаються будь-якими професіями, але не займаються, власне, будівельними роботами як такими, натомість«навчають правилам моральності» (В. Іванов. Тайны масонства» // http://www.bibliotekar.ru/masony/10. htm. – Д. Я.) принаймні наприкінці XVI ст. Найстаріший, відомий на сьогодні документ, так званий «Статут Шоу» від 28 грудня 1599 р., виданий ложі Кілуіннінга (англ.: Kilwinning, Scotland), забов’язав своїх членів платити по 10 шотландських фунтів і 10 шилінгів за свої рукавички.

В «спекулятивному» масонстві первинний внесок для нового учня включав вартість рукавичок, якими він був забов’язаний забезпечити всіх «братів». Існував навіть особливий термін – «одягнути ложу». В «Конституції» Джеймса Андерсона, «Вельмишановного Майстра масонської ложі, Великого Привратника Великої Ложі Лондона та Вестмінстера» є стаття про те, що кожен новий брат забов’язаний «одягнути ложу». Протоколи іншої ложі, датовані 1674—1675 рр., свідчать: вартість членських внесків стягувалася на основі вартості рукавичок для всіх членів ложі. В ложі м. Ебердін (англ.: Aberdeen, Scotland) кожен учень повинен був заплатити певну суму або іншу вартість за пару рукавичок та полотняний фартух для кожного брата ложі (XVII ст.).

Використання тканини замість шкіри при виробленні т. зв. «запонів» (ритуальних масонських фартухів, які використовуються виключно при проведенні вільномулярських праць. – Д. Я.) пояснюється високорозвиненим виробництвом льону у цій місцевості – тканини було вдосталь, натомість шкіра була значно дорожче та і знайти її було складніше. …

Звичай носити рукавички в наш час не є обов’язковим для всіх Вільних мулярів. Наприклад, з початку ХІХ століття в ритуалі «Емулейшен» (англ.: Emulation Lodge of Improvement; фр.: Rite emulation; укр.: Англійський ритуал або «Ритуал союзу») – основному ритуалі Об’єднаної Великої Ложі Англії з 1813 р., що виконує функцію об’єднуючого ритуалу для стародавніх та сучасних лож, про рукавички не згадується. Тобто цей звичай не є загальним.

Натомість рукавички широко використовуються в континентальній європейській ритуальній практиці, особливо в ложах, які працюють за Стародавнім та Прийнятим Шотландським Статутом (англ.: Ancient and Accepted Scottish Rite, заснований 1801 р.).

Цей ритуал передбачає вручення однієї або двох пар рукавичок новопосвяченому «братові». Одна з них призначалася для нього, друга пара – для супутниці життя новопосвяченого, була символом великої поваги, з якою вільні мулярі ставляться до своїх дружин.

Підсумок.

У масонському світі символізм рукавичок пов’язаний, в першу чергу, із захистом, який вони дають рукам, відокремлюючи їх від навколишнього «профанського» простору. Саме тому загальноприйнятим є звичай знімати одну чи обидві рукавички під час священної промови, коли потрібно ритуально доторкнутися до Книг Священного Закону (Тори, Нового Завіту, Корану). Це символізує відсутність будь-яких перешкод між людиною, яка складає присягу, і словом Божим – адже тільки тоді дія, присяга або зобов’язання набувають сакрального статусу. Згідно із масонськими поняттями, зняти рукавичку необхідно при промові будь-якої присяги. В цьому випадку оголена рука символізує оголену душу людини та її готовність відповідати перед людьми у випадку порушення цієї присяги. Зняття рукавичок символізує і духовну, і емоційну, і розумову єдність «братів», між якими не повинно бути ніяких кордонів та перешкод.

Є в цьому, звичайно, так само як є в будь-чому ще, що відноситься до Вільного Мулярства, (свій) символізм. Рукавички, що даруються кандидатові для нього самого, призначені навчити його, що дії масона мають бути чистими та бездоганними, як рукавички, щойно передані йому. В Німецьких Ложах слово, що використовується для означення дії, є, звичайно, handlung або handlings, «праці його рук», що робить символіку ідеї більш вражаючою.

Доктор Роберт Плот[3 - Р. Плот (Robert Plot,1640—1696 рр.) – англійський натураліст, перший професор хімії Оксфордського університету, перший куратор (keeper) Ашмолівського (Ешмолівського) музею мистецтв і археології в складі університету.] – не друг Масонства, але історик багатьох досліджень, говорить в своїй «Натуральній історії Стаффордшіра» («Natural history of Straffordshire»), що Товариство Вільних Мулярів в його час (і він написав це 1686 р.) представляє своїх кандидатів в рукавичках для них самих та їх дружин. Це показує звичай, який все ще зберігається в континентальній Європі, одного разу практикувався в Англії; хоча тут, так само як в Америці, це, на жаль, припинилося.

Хоча подарунок рукавичок кандидатові більше не практикується на церемонії в Англії або Америці, все-таки використовують їх як частину належного професійного масонського одягу під час виконання професійних обо’вязків в Ложі або під час процесій, які ще зберігаються; і в багатьох добре упорядкованих Ложах члени майже регулярно одягають свої білі рукавички із своїми білими фартушками.

Символізм рукавичок, це треба визнати, є насправді модифікацією (символізму) фартушка. Вони обидва означають одну і ту саму річ, обидва натякають на (необхідність) очищення життя. «Кому судиться піднятися, – говорить Псалом, – на гору Бога? Або хто буде стояти на його святому місці? Він, хто мав чисті руки і чисте серце»[4 - Ps. 24:3. Український переклад цього вірша (Пс., 23:3,4) повністю: «Хто вийде на гору Господню, і хто стане на Його святому місці? Той, у кого руки невинні й серце чисте (хто не прив’язав до марного свою душу і підступно не клявся своєму ближньому». Тут і далі переклад ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка).]. Фартушок має звертатися до «чистого серця»; рукавички – до «чистих рук». Обидва є значними для очищення – того очищення, яке завжди символізує очищення, яке передує античним ініціаціям в священні містерії. Допоки наші Англійські та Американські Масони використовували тільки фартушки і відкидали рукавички як масонський символ, останні ставали все більш важливими в символічній науці, оскільки алюзії чистоти рук рясніють у всіх античних авторів.

    Gloves
    (An Encyclopedia, I, 299—300):

«В континетальних масонських обрядах, які практикуються у Франції, Німеччині та інших країнах Європи, це незмінний звичай представляти нещодавно ініційованого кандидата не тільки, як ми робимо, з білим шкіряним фартухом, але й з двома парами білих рукавичок – одна пара чоловічих для нього, а друга, жіноча, яку він презентує, в свою чергу, своїй дружині або тій, з якою заручився, відповідно до звичаю Німецьких Масонів, або відповідно Французьких – для жінки, яку він найбільше шанує і яка точно важлива, або має бути важлива.

«Руки», – говорить Wemyss[5 - Можливо, йдеться про Джона Вемусса (John Wemyss (або Weemes, Weemse), 1579—1636 рр.), міністра пресвітеріанської церкви Шотландії, вченого-гебраїста, екзегета.] в його Clavis Symbolica, є символом людських вчинків – чисті руки є чистими діями; несправедливі руки є справами несправедливості». Маємо численні згадки в священних і профанських текстах такого символізму. Миття рук є зовнішнім знаком внутрішнього очищення.

Отже, Псалмист[6 - Книга Псалмів (також Псалтир) – одна з книг Старого Завіту, авторство якої приписується другому цареві Ізраїлю Давиду (1040/1039—970/969 рр. до н. е.). Містить 150 пісень, грецький та український варіант – 151. Псалми виконувалися під час Богослужінь в Ієрусалимському Храмі.] говорить[7 - Ps., 26:6]: «Я вмию свої руки в невинності і обійму твій вівтар, Ієгова»[8 - Український переклад цього вірша (Пс., 25:6), звучить так: «Я з невинними вмию свої руки і обійму Твій жертовник, Господи».].

В античні часи умивання рук було завжди вступом до церемонії ініціації, і, звичайно, це використовувалося символічно для означення чистоти від злочинів як обмеження для тих, хто шукав доступу до таємних церемоній; і, отже, в храмі на острові Крит було вміщено такий напис: «очисти свої ноги, помий свої руки і тоді входи».

Дійсно, умивання рук як символ чистоти було присутнє серед своєрідних античних церемоній. Ніхто не міг наважитися молитися до Бога, допоки не умив свої руки. Таким чином гомерівський[9 - Гомер – легендарний грецький поет (VIII ст. до н. е.), якого вважають автором поем «Іліада» та Одіссея».] Гектор[10 - Гектор – герой «Іліади», найхоробріший грецький воїн. – Д. Я.] говорить: «Я наважився з неомитими руками запропонувати моє погане вино Юпітерові».

Та сама практика існує між євреями; яскравий приклад символізму представлений в дуже добре відомій дії Пілата[11 - Понтій Пілат (?—36—39 рр.), префект римської провініції Іудея (26—36 рр.), найбільш відомий за судом та стратою Ісуса Христа.], який, коли Євреї голосно вимагали, щоби він розп’яв його (Христа. – Д. Я.), з’явився перед тим перед людьми і, взявши воду, вимив свої руки, говорячи в той само час: «я невинний в крові цього чоловіка. Дивіться на це». В християнській церкві в Середні віки рукавиці завжди одягали єпископи або священики, коли вони виконували церковні функції. Рукавиці були виготовлені з льону і були білі; відомий ритуаліст Дюранд (Durndus)[12 - Йдеться, вірогідно, про Гійома Дюрана де Сен-Пурсена (лат.: Durandus de Sancto Porciano, фр.: Guillaume Durand de Saint-Pourçain), (б. 1272—б. 1334 рр.), монаха-домініканця, вченого-схоластика, богослова Папського Дому (тобто теолога Папи Римського, з 1312 р.), єпископа м. Мо (1326—1334 рр.). Мав прізвисько Doctor resolutissimus за вміння розв’язувати найбільш складні богословські проблеми.] говорить, що «білі рукавиці означали невинність та чистоту, тому що руки залишалися чистими та вільними від нечистоти».

Тут немає потреби наводити далі приклади. Немає сумніву, що використання рукавиць масонами – символічна ідея, запозичена з античності та універсальної мови символізму, яка мала намір, подібно до фартуха, вказувати на необхідність чистоти життя.

Будівельники, які об’єднані в спілки, що подорожували Європою і були залучені до будівництва палаців і соборів, залишили нам, їх нащадкам, їх імена, їх технічну мову і фартухи як самобутню частину одягу, яка захищала їх одяг від забруднення в їх тяжкій праці. Чи заповіли вони нам свої рукавиці? Це є питання, які деякі сучасні відкриття дозволять, нарешті, розв’язати».

Від смерті до безсмертя

Коли заходиш до масонського храму, закони класичної геометрії втрачають свою силу – в дію вступають закони геометрії Божественної. Згідно з ними, масонський храм не має ані часу, ані простору. Ми занурюємося у безкінечність, якою подорожуємо разом з іншими Братами, які відчувають, проживають те саме, що і ти.

Однак в нашому житті невідворотньо настає момент, який кожен зустрічає самотньо. Це – момент смерті. Це надзвичайно сильний, жахливий, але по-своєму чарівний момент. Він чекає на кожного, але перейти через нього будь-кому з живих вдається лише раз.

Всім, але не вільним мулярам. Вони проживають цей момент при переході зі ступеня Підмайстра до ступеня Майстра.

Є щось містичне в тому, що кожен Підмайстер повинен попередньо померти перед тим, як стати Майстром. Із цього випливає, що Майстер – це хтось з іншого, потойбічного світу, світу мертвих, звідки жоден із звичайних людей не повертався.

    Death (An Encyclopedia, I, 198):

«Скандинави и їх Едди[13 - Едда – літературна пам’ятка Данії, Ісландії, Норвегії, Швеції, основне джерело давньонімецької міфології. Її утворюють два окремих, але пов’язаних між собою твори – «Едда Семунда (або «Старша Едда») та «Едда Сноррі» (або «Молодша Едда»).] описують резиденцію Смерті в Пеклі, куди вона була відправлена своїм батьком, Локі (Loke)[14 - Локі – персонаж скандинавської та старонімецької міфології, бог хитрості та обману. Має декілька інших імен, зокрема Хведрунг, Лофт, Лодур.], що там вона володіла великими апартаментами, міцно побудованими та огородженими залізними воротами. ЇЇ зал – Горе; її стіл – Голод; її ніж – Жада; Затримка – її слуга; Слабкість – її веранда; Хвороба та Біль – її ліжко; і її намет, Прокляття та Виття. Але Масонська ідея смерті, так само як і Християнська, не є похмурою, тому що вона репрезентує тільки сон, від якого ми прокидаємося для іншого життя. В стародавніх байках сон та смерть є близнюками. Старий Горгій[15 - Горгій (483—375 рр. до н. е.), грецький філософ т. зв. «досократівського» часу.], коли помирав, казав: «Сон – це про те, як він доставляє мене до свого брата; але смерть є сном язичників, від якого вони ніколи не прокидаються. Популярна віра була знищена, і поети та філософи сприяли народному невігластву, описуючи смерть як тотальне та неперевершене вимирання життя. Так Сенека[16 - Йдеться, вирогідно, про Аннея Луція Сенеку Молодшого (4 р. до н. е. – 65 р. н. е.), давньоримського філософа, оратора, поета, державного діяча, сина філософа Луція Аннея Сенеки Старшого (54 р. до н. е. – бл. 39 р. н. е.).] говорить – і він був занадто мудрий, щоби знати краще – «після смерті нічого не приходить»; поки Вергілій[17 - Публій Вергілій Марон (70—19 рр. до н. е.), найвеличнішій поет Стародавнього Риму.], який, безсумнівно, був ініційований в Елефсінські Містерії[18 - Елефсінські Містерії – щорічні утаємничені обряди ініціації, покликані об’єднати новопосвячених з Богом, надати людині безсмертя та божественну владу в потойбічному світі. Провадилися в м. Елефсін.], тим не менше називав смерть «залізний сон, вічна ніч»: все ж таки Античні Містерії базувалися на догмі про вічне життя, і їх ініціації були призначені відображати воскресіння. Масонство одержало свою систему символічного навчання від античних релігійних згромаджень, які представляли смерть своїм неофітам як ворота входу для вічного існування. Навчання доктрині безсмертя є великим об’єктом Третього градусу. На цій церемонії ми вивчаємо, що життя тут є часом Праці і що, працюючи на будівництві духовного храму, ми шануємо Великого Архітектора, для якого ми будуємо цей храм. Але ми вчимо також, що, коли життя закінчується, воно закривається тільки для того, щоби відкрити нове і вище життя, де, в другому храмі в чистішій Ложі Масон знайде вічну правду. Смерть, отже, в Масонській філософії є символом повної, досконалої та завершеної ініціації....»

Але – о чудо! В масонстві Майстер за ударом молотка повертається у Підмайстри, зберігаючи в таємниці все, що він дізнався в потойбічній майстерні.

Отже, кожен, хто отримав градус Майстра, отримав божественну іскру, яка зробила його безсмертним. Це – надзвичайно важливий, базовий момент «королівського мистецтва». Кожен Майстер – це земне втілення безсмертного Творця. Майстру більш непотрібно вигадувати, придумувати Бога – він сам стає його воплоченням.