Ляльковий дім

Ох, дзвонять. (Трохи прибирае в кiмнатi.) Хтось, мабуть, прийшов. Шкода.

Гельмер. Якщо хтось у гостi, мене немае вдома.

Служниця (у дверях). Панi, прийшла якась дама.

Нора. То проси ii зайти.

Служниця (до Гельмера). І доктор також.

Гельмер. Вiн пiшов просто до мене?

Служниця. Так, до вас.

Гельмер iде до свого кабiнету. Служниця заводить до кiмнати фру Лiнне, вбрану по-дорожньому, i зачиняе за нею дверi.

Фру Лiнне (несмiливо, трохи нерiшуче). Добрий день, Норо.

Нора (невпевнено). Добрий день…

Фру Лiнне. Мабуть, ти не пiзнаеш мене?

Hора. Та не знаю… Нi, здаеться… (Вигукуе.) Що? Кристина? Невже це ти?

Фру Лiнне. Я.

Нора. Кристина! А я тебе не впiзнала! Та й як я могла… (Тихiше.) Ти так змiнилася, Кристино!

Фру Лiнне. Ще б пак. За дев'ять чи десять рокiв…

Нора. Невже ми так довго не бачилися? Ото час бiжить. А останнi вiсiм рокiв таки були щасливi. То ти приiхала до нашого мiста? Зважилася взимку на таку далеку подорож! Не злякалася!

Фру Лiнне. Щойно приiхала пароплавом.

Нора. Звичайно, щоб розважитися на свята. О, чудово! Як нам буде весело! Але роздягнися. Тобi ж не холодно? (Допомагае iй.) Ну от. Сядьмо собi гарненько тут бiля груби. Нi, сiдай у крiсло! А я – у крiсло-гойдалку. (Бере ii за руки.) О, тепер ти така на вигляд, як була колись, то тiльки в першу мить менi здалося… хоч ти все-таки блiдiша, Кристино… i, може, трохи схудла.

Фру Лiнне. І дуже, дуже постарiлася, Норо.

Нора. Мабуть, так, але не дуже, тiльки ледь-ледь. (Раптом похоплюеться i далi камее поважно.) Та що це я сиджу й дурне базiкаю, а важливе випало з голови! Вибач менi, люба, дорога Кристино!

Фру Лiнне. Ти про що, Норо?

Нора (стиха). Ти ж овдовiла, Кристино.

Фру Лiнне. Так, три роки тому.

Нора. Знаю, я читала в газетi. Ох, повiр, я стiльки разiв тодi збиралася написати тобi, та все вiдкладала, все щось заважало.

Фру Лiнне. Дорога Норо, я дуже добре розумiю тебе.

Нора. Нi, Кристино, це гидко з мого боку. А ти, сердешна, за весь час стiльки пережила. І вiн не залишив тобi жодних засобiв на життя?

Фру Лiнне. Нi.

Нора. І дiтей не залишив?

Фру Лiнне. Нi.

Нора. Отже, нiчого?

Фру Лiнне. Нiчого. Навiть жалю i туги, щоб живити ними пам'ять.

Нора (недовiрливо дивиться на неi). Кристино, як таке може бути?

Фру Лiнне (гiрко смiеться i гладить Нору по головi). Часом бувае, Норо.

Нора. Зовсiм сама. Як тобi, мабуть, було тяжко. Я маю трое чудових дiтей. iх саме немае тут, вони гуляють надворi з нянькою. Але розкажи менi все про себе.

Фру Лiнне. Нi, нi, краще розказуй ти.

Нора. Нi, спершу ти. Сьогоднi я не хочу бути егоiсткою. Сьогоднi я хочу думати тiльки про твоi справи. Та одне все-таки скажу. Ти знаеш, яке велике щастя нам випало цими днями?

Фру Лiнне. Нi. Яке?

Нора. Уяви собi, мiй чоловiк стане директором Акцiонерного банку.

Фру Лiнне. Твiй чоловiк? Як пощастило!

Нора. Так, неймовiрно пощастило. Адвокатська праця не дае твердого заробiтку, а надто як берешся тiльки за чистi, чеснi справи. Торвальд, певна рiч, за iншi нiколи й не брався, i я була цiлком згодна з ним. Тож розумiеш, якi ми радi! Вiн обiйме посаду вже з нового року i буде отримувати велику платню й великi вiдсотки. Тодi ми зможемо жити зовсiм iнакше, як жили досi, – так, як самi захочемо. Ох, Кристино, яка я щаслива! Бо ж чудово мати багато грошей i нiчим не журитися. Правда?

Фру Лiнне. Так, звичайно, чудово мати все необхiдне.

Нора. Не тiльки необхiдне, а й багато-багато грошей!

Фру Лiнне (усмiхаеться). Норо, Норо, ти й далi така сама легковажна? У школi ти була великою марнотраткою.

Нора (стиха смiеться). Торвальд i тепер так каже. (Сварить пальцем.) Але «Нора, Нора» не така вже й навiжена, як вам здаеться. Нам справдi не так жилося, щоб я могла тринькати грошi. Нам обом доводилося працювати.

Фру Лiнне. І тобi?

Нора. Так, я робила рiзнi дрiбницi, вишивала, плела, гаптувала тощо. (Рвучко встае.) Ти ж бо знаеш, що Торвальд залишив працю в мiнiстерствi, коли ми одружилися. Не мав нiяких надiй на пiдвищення, а йому треба було заробляти бiльше, нiж доти. Але першого року вiн страшенно перевтомлювався. Йому доводилося брати всяку додаткову роботу, ти ж розумiеш, i вiн працював з ранку до пiзнього вечора. Зрештою вiн не витримав i захворiв, хвороба була смертельна, й лiкарi сказали, що йому необхiдно поiхати на пiвдень.

Фру Лiнне. Чула. Ви, здаеться, пробули цiлий рiк в Італii?

Нора. Так. Повiр, що нам нелегко було зрушити з мiсця. Івар тодi щойно народився. Але, звичайно, довелося iхати. Яка то була дивовижна подорож! І вона врятувала Торвальдовi життя. Та скiльки це коштувало, Кристино!

Фру Лiнне. Уявляю собi.

Нора. Тисячу двiстi спецiй-далерiв.[1 - Спецii-далери – крупна норвезька монета кiнця ХІХ столiття.] Чотири тисячi вiсiмсот крон. Купу грошей.