Підпори суспільства

Фру Голт. І коли зведений братик… цей безпутний тип… утiк i все мiсто, розумiеться, обурювалось, – ви знаете, що вона утнула?… Вирушила за ним!

Фру Руммель. А скандал який вчинила перед вiд'iздом, фру Голт!

Фру Голт. І не кажiть!

Фру Люнге. Господи, i вона теж наскандалила?

Фру Руммель. Та ви тiльки послухайте, фру Люнге. Бернiк тодi допiру посватався до Беттi Теннесен i прийшов до ii тiтки пiд ручку з нею оголосити про заручини…

Фру Голт. Адже Беттi з братом, знаете, залишилися сиротами…

Фру Руммель. І раптом Лона Гессель пiдводиться зi стiльця i – бац вишуканого, освiченого Карстена Бернiка по щоцi! У нього тiльки у вухах залящало!

Фру Люнге. Нечувана рiч!

Фру Голт. Це свята правда.

Фру Руммель. А потiм склала свiй чемодан i подалась в Америку.

Фру Люнге. Мабуть, сама нацiлялася вийти за Бернiка?

Фру Руммель. Ще б пак! Вона, очевидно, уявляла, що саме з них i вийде добра пара, коли вiн повернеться з Парижа.

Фру Голт. Так, ви уявiть, що собi забрала в голову. Бернiк, свiтський молодий чоловiк, кавалер у повному розумiннi цього слова, улюбленець дам…

Фру Руммель. iв той же час такий пристойний, такий моральний, фру Голт!

Фру Люнге. Що ж ця фрекен Гессель почала робити в Америцi?

Фру Руммель. Бачите, тут завiса опускаеться i навряд чи слiд ii пiднiмати, як висловився одного разу мiй чоловiк.

Фру Люнге. Що це значить?

Фру Руммель. Ви ж розумiете, сiм'я, звичайно, не пiдтримуе з нею нiяких зносин; але все мiсто знае, що вона там спiвала для заробiтку по трактирах…

Фру Голт. І читала якiсь публiчнi лекцii…

Фру Руммель. Видала якусь нiсенiтну книжку…

Фру Люнге. Скажiть на милiсть!

Фру Руммель. Так, очевидно, Лона Гессель теж одна з темних плям на сiмейному щастi Бернiкiв. Тепер ви про все знаете, фру Люнге, i, iй же богу, я заговорила про це тiльки для того, щоб ви були обережнiшi.

Фру Люнге. Та вже будьте спокiйнi. Але бiдна Дiна Дорф! Менi ii шкода вiд щирого серця.

Фру Руммель. Ну, якраз для неi це було просто щастям. Ви подумайте, якби вона виросла у таких батькiв! Ми, звичайно, всi про неi подбали i опiкувалися нею, як могли. Потiм Марта Бернiк настояла, щоб ii взяли сюди в дiм.

Фру Голт. Але вона завжди була трудною дитиною. Ви розумiете – усi цi поганi приклади… Такi, як вона, не те, що нашi дiти; з нею доводиться дiяти обережно, все бiльше ласкою, фру Люнге.

Фру Руммель. Цить… Ось вона! (Голосно.) Так, справдi, Дiна така люба дiвчина… Ах, ти прийшла, Дiно? А ми тут розбирали бiлизну.

Фру Голт. Як смачно пахне твiй кофе, Дiнусю. Чашечка ось такого ранкового кофе…

Беттi (з тераси). Прошу сюди.

Марта i Дiна допомагають служницi подати все, що треба, до столу. Усi дами розмiщуються на терасi i поводяться з Дiною перебiльшено пестливо. Трохи згодом вона переходить до зали i шукае свою роботу.

Беттi (за столом на терасi). Дiно, а ти хiба не хочеш?

Дiна. Нi, дякую, менi не хочеться. (Сiдае з роботою.)

Рерлун, обмiнявшися кiлькома словами з фру Бернiк, входить до зали.

Рерлун (удаючи, що йому треба щось взяти зi столу, тихо). Дiно!

Дiна. Що?

Рерлун. Чому ви не хочете лишатись там?

Дiна. Коли я принесла кофе, я догадалася по обличчю приiжджоi дами, що мова йшла про мене.

Рерлун. А яка вона була люб'язна з вами, це ви помiтили?

Дiна. Я цього не терплю.

Рерлун. Вдача у вас непокiрлива, Дiно.

Дiна. Так.

Рерлун. Але чому ж?

Дiна. Така вже я е.

Рерлун. Чом би вам не спробувати змiнитись?

Дiна. Нi.

Рерлун. Чому?

Дiна (глянувши на нього). Адже я належу до морально зiпсованих.

Рерлун. Так не годиться, Дiно.

Дiна. Мама теж була морально зiпсована.

Рерлун. Хто вам наговорив такого?

Дiна. Нiхто. Менi нiколи нiчого не кажуть. Чому не кажуть? Усi поводяться зi мною так обережно, нiби я одразу розiб'юся, якщо… О, як я ненавиджу це добросердя…